Наші в Польщі, або 10 днів науки заради української молоді!

24 тіла в автобусі. 25-й – водій. Близько 12 години. Варені після бентежної дороги з Харкова, дратівливо відсуваючи занавіски – аби не затуляли пейзажі - усі повитріщались у вікна. І так 24 захоплені лиця аж поїдали доглянуті польські хати, припарковані поруч машини. Вдивляючись у найдальші глибини поселень, наші українські очі так і не помітили жодного поляка. Це була неділя (а поляки – люди віруючі), тому й купчилися цієї днини у костьолах і поруч з ними.

Крізь вікна миготіли кольорові будинки; і так один за одним. Здавалося, що наш автобус потрапив у якесь замкнуте коло: повороти, зелені паркани вздовж доріг, статуетки Діви Марії, компактні невеличкі автомобілі і – найбільш вражаюче – рівна дорога, без ям і з чітко розведеною розміткою; усе це справляло враження однаковості.

Крізь польське довкілля проступало саме їство поляків і полячок. У декількох словах, це прагматично-педантичні естети, не байдужі один до одного, найвищою цінністю для котрих є сім’я. Склалося враження, що в Польщі немає розлучень – скрізь лише щасливі сім’ї.

Знаєте, Польща пахне життям. У цій країні люди живуть „тут і зараз”, але з думкою про майбутнє.

Саме через цю рису польського менталітету харківська делегація і була запрошена до Польської республіки, міста Новий Сонч, у Малопольське Товариство Освятове.

Після довгих блукань вузенькими для нашого величного автобуса вуличками „харківських активістів”, тобто нас, зустріла руда кучерява Джулія – наш тренер. З цього часу почалося найцікавіше.

Питання №1: як би висловлюватися так, щоб тебе зрозуміли? Знавців польської, звичайно, серед нас не було (за виключенням Михайла Герцеску, котрий в Англії пив пиво з поляками, і тому розумів мову Речі Посполитої трохи більше за нас). Українською ми навіть у Харкові не спілкуємося... Російської може не зрозуміти Джулія... Та доки наші уми щось там собі думали, Джулія вже на повну силу щебетала англійською. І така мовна ситуація протрималася протягом усіх днів перебування наших у Польщі.

День 1 (понеділок, 16 червня) Народно мудрість – понеділок і справді важкий день – підтвердилась і в Польщі. Та особливо нас цього дня не ганяли. Алла (також наш тренер) та Джулія влаштували цього дня знайомство, та не звичайне – у коміксах. Слід було намалювати себе і власні захоплення та дати розшифрувати свої „каляки-маляки” іншому. Отак і пізнавали ми один одного ближче. Скажу одне: художників серед нас виявилось мало... Проте відсутність навичок Пікассо чи Айвазовського серед нас аж ніяк не завадила колективній роботі. Уміння співпрацювати з групою – головна засада наших тренінгів. Отож як тільки налагодили колективну роботу – і закипіло!

День 1-й став зачаттям Центрів активної молоді.

День 2 (вівторок, 17 червня) Слово – срібло, а мовчання – золото. Як навчитися слухати мовчки, але активно, не так, щоб в одне вухо влетіло, а в інше вилетіло? Треба відчувати важливість кожного слова для роботи колективу. Не будеш слухати – унаслідуєш дурний досвід Лебедя, Рака та Щуки. За недоречними ляпами та безглуздими жартами непоміченими залишаються невирішені проблеми. За висловлену вище мораль спасибі дню 2-му.

День 3 (середа, 18 червня) День 3-й народив дискусію навколо ролі позавладних структур, тобто 3-го сектору, у становленні демократії: навіщо утворюють громадські організації? Це можливо, коли якась проблема замала для підняття на державний рівень або керівництво незацікавлене у вирішенні певної проблеми та ще низка таких ситуацій. Поміркуйте самі: чи стала б займатися наша прем’єрка проблемою зменшення жаб якоїсь популяції біля певної водойми? А ось для громадської організації вирішити дане питання під силу. І така поза владна структура, об’єктом захисту якої є зелені слизькі земноводні, існує, правда не в Україні.

Саме цього дня розпочато роботу над центрами активної молоді Харкова, Мерефи, Пісочина, Високого, Циркунів, Золочева. Задача на даний момент – написання проектів для згаданих центрів. Ось тут як раз би нам знадобилися уміння Пікассо та Айвазовського, про яких згадувалось раніше, - аби намалювати емблеми центрів, ще й відповідно до назв.

День 4 (четвер, 19 червня) Виявляється, аби написати проект діяльності центра, слід бути напрочуд скрупульозним і завбачливим і знати „що по чому”. Бюджет повинен співвідноситися з реальністю, бо жодного спонсора й за вуха не затягнете до фінансування наддорогої, але невідомої ще справи. І все одно, що гроші ці на користь людям, - не дарма ж сектор бізнесу (2-й сектор) та громадські організації (3-й сектор) лише зрідка пересікаються.

День 5 (п’ятниця, 20 червня) 5-й день продовжив тему спонсорства і поставив питання гостро: де знайти гроші? Отак і закрутилися в наших головах назви харківських компаній, які „можуть дати”. Розрахунки – з точністю до копійки (отак і оцінювали щедрість фірм та організацій Харкова). Адже зроблене інакше – вияв непрофесійності.

День 6 (субота, 21 червня) Як себе подати, аби дорожче продати? Актуальність цього питання не втратиться ніколи. Тут на допомогу нашому колективу прийшла Агата – професіонал у сфері PR. З якого боку столу сісти, на яку частину обличчя кинути погляд, у що вбратися, що робити зі своїми руками, про що писати у прес-релізі, скільки запитань ставити на прес-конференціях або брифінгах. Таємниці даних тонкощів відомі й нам – тепер можемо і з вами поділитися.

День 7 (неділя, 22 червня) Цього дня – вихідний! Ні! Виїзний! Наші українські очі поїхали пожирати старенькій Краків! Не дивлячись на його більш ніж півтисячний вік, Краків – ого-го – добряче зберігся. Від цього міста-дідугана – самі враження, слова нічого не скажуть. Тому переходимо до дня 8-го.

День 8 (понеділок, 23 червня) Нарешті, на власні очі побачили діючий центр, на кшталт якого розробляли власні, у Світохловиці, поблизу Катовіци. Даному центру вже 5 років і живе він переважно завдяки польським волонтерам. Бути волонтером у Польській республіці – почесно. От і допомагають вони вирішенню проблеми працевлаштування (у Польщі вона також має місце).

Намалювали знову себе та свої досягнення, тепер аби познайомитися з Даміаном – одним з керівників центру. З ним по полицям розкладали етапи. Виявляється, що більшість людей шукає роботу через об’яви в газетах, а роботодавці найменше працевлаштовують таку групу людей. Найперше компанії приймуть на роботу людину, рекомендовану іншими роботодавцями, але шукачі роботи напрочуд рідко користуються контактами працевлаштуванні.

День 9 (вівторок, 24 червня) День 9-й – загадковий. Заходить чоловік і просить його описати. Потім дозволяє запитати дещо у себе – і знову його схарактеризувати. Потім дає своє резюме – і знову визначаємо його якості. Фактично, Кшиштоф – інший організатор центру – на деякий час перетворився на людину, котра працевлаштовується і прийшла на співбесіду, а ми, як роботодавці, мали змогу його оцінити. Відзначені нами позитивні та негативні якості цілковито відрізнялися на різних етапах.

Зустрічають все таки за одежею, а проводжають... Якщо гарна людина та кваліфікований спеціаліст, - то і не проводжають, а пропонують роботу.

День 10 (середа, 25 червня) Ставимо останні штрихи та автографи – точно як Пікассо та Айвазовський на власних творах. Тільки ж серед нас художників нема – ми завершуємо роботу над проектами. Намалювали майбутні плани, а директори центрів завізували угоди.

Тут період „виношування” центрів активної молоді скінчився. Наступного дня, усі 24, ми гайнули додому, аби скоріше усіх навчити тонкощам працевлаштування.

Анна Гуцаленко, учасниця проекту «Активна молодь – майбутнє України»

 
 

Проект здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ республіки Польща в рамках програми польської закордонної допомоги на 2008 рік.